Ми почали на Miradouro de Santa Luzia, коли сонце тільки починало заходити, а м’яке золоте світло проходило крізь листя. Це дало глибину кадру, підкреслило текстуру старих плиток і зробило атмосферу по-справжньому теплою.
Вона не позувала жорстко — навпаки, багато рухалась, змінювала жести, дивилася навколо, сміялась. Це дало фотосету легкість і щирість. Здавалося, що вона просто гуляє своїм Лісабоном, не думаючи про камеру.
Ми змінювали локації, але трималися в межах Алфами. Була вуличка з червоними дверима, стіна з фіолетовими квітами, вузькі проходи з прапорами — все впізнаване, але не банальне. Плаття реагувало на вітер, давало форму, але не перетягувало увагу. Просто частина атмосфери.
Це не була постановка, не було чіткого сценарію. Ми просто йшли за світлом і настроєм. І саме тому вийшло живо. Цей фотошутінг у Португалії — про відчуття міста через людину, яка в ньому рухається природно. Я як фотограф лише стежив, щоб нічого не заважало цьому моменту статися.
